без засобів існування

1. n

1) підтримка, допомога

2) опора, підпора, оплот

3) засоби існування

4) годувальник (сім'ї)

5) тех. опорний стояк; підпірка, підставка; супорт (верстата); кронштейн; штатив

6) військ. підтримка

7) військ. матеріально-технічне забезпечення

8) військ. сторожова застава

9) спорт. упор

2. v

1) підтримувати, підпирати

2) допомагати (матеріально); підсобляти; утримувати (сім'ю тощо)

3) морально підтримувати; надавати сили

4) військ. обслуговувати; забезпечувати

5) захищати, сприяти, подавати допомогу

6) підтверджувати, бути доказом, підкріпляти (теорію)

7) витримувати, терпіти, зносити

8) театр. грати другорядні ролі, брати участь в епізодах

9) відігравати роль

* * *

1) підтримка, допомога

2) опора, оплот; годувальник

3) засоби до існування

4) фінансове забезпечення, утримання

5) забезпечення ( якої-небудь діяльності); вiйcьк. матеріально-технічне (, медичне) забезпечення ( logistical support)

6) театр. актор або актриса на других або вихідних ролях

7) жив. основа (матеріал, на який наноситься картина; полотно, дерево)

8) вiйcьк. підтримка

9) тex. опора; кронштейн; штатив; гipн. стояк; супорт, тримач

10) cл.; вiйcьк. сторожова застава

11) cпopт. упор ( гімнастика); наплив ( фаза опори в плаванні)

12) eк. закупівля для підтримки цін (на c-г продукти), інтервенційна скупка ( price supports)

1) підтримувати, підпирати

2) допомагати, підтримувати ( матеріально); утримувати ( родину); вiйcьк. забезпечувати; обслуговувати

3) здійснювати ( моральну) підтримку; надавати сил; cпopт. бути вболівальником

4) захищати; допомагати, сприяти

5) підтверджувати, бути доказом

6) витримувати, виносити, зносити

7) витримувати ( характер)

8) театр. грати другі ролі, брати участь в епізодах

9) eк. підтримувати на певному рівні (курси, ціни; шляхом скупки акцій)

1. n

бідняк; бідак

2. adj

1) нужденний, бідний

2) позбавлений (чогось — of)

3. v

1) усувати з посади

2) позбавляти

3) спустошувати, руйнувати

* * *

1) злиденний; бідний

2) позбавлений ( чого-небудь)

1) знімати з посади, усувати

2) позбавляти

3) спустошувати, розоряти

1. n

1) берег, прибережна смуга

2) пасмо (волосся)

3) низка, разок (намиста)

4) мор. стренга; жила (кабеля)

5) частина (проблеми тощо)

6) риса характеру

2. v

1) сісти на мілину

2) посадити на мілину

3) викидати на берег

4) викидатися на берег

5) залишати у скрутному становищі (без коштів)

6) сукати, скручувати; плести, переплітати

7) перен. уплітати

8) розривати (трос)

9) лопатися, розриватися

* * *

1) берег, прибережна смуга ( strand line)

2) ( the Strand) Стренд ( одна з головних вулиць Лондона)

1) сідати на мілину; посадити на мілину

2) викидати на берег; викидатися на берег

3) залишати в скрутному стані, без засобів до існування; виявитися на мілині; потрапити в скрутне становище

1) пасмо ( каната), стренга; жила ( кабелю); нитка; бioл. нитка (ДНК, білка)

2) частина ( проблеми)

3) сюжетна лінія

4) ділянка ( транспортера)

1) скручувати, звивати; плести, переплітати; мop. зсукувати ( трос); вплітати

2) розривати ( пасмо троса); розриватися, лопатися ( про пасма троса)

1) що сів на мілину

2) якого посадили на мілину

3) викинутий на берег

4) що викинувся на берег

5) перен. у скрутному становищі, без коштів

6) скручений, зсуканий; плетений, кручений, витий

* * *

1) який сів на мілину; посаджений на мілину; який сидить на мілині

2) викинутий на берег; який викинувся на берег

3) без засобів до існування, у скрутному становищі

1) берег, прибережна смуга ( strand line)

2) ( the Strand) Стренд ( одна з головних вулиць Лондона)

1) сідати на мілину; посадити на мілину

2) викидати на берег; викидатися на берег

3) залишати в скрутному стані, без засобів до існування; виявитися на мілині; потрапити в скрутне становище

1) пасмо ( каната), стренга; жила ( кабелю); нитка; бioл. нитка (ДНК, білка)

2) частина ( проблеми)

3) сюжетна лінія

4) ділянка ( транспортера)

1) скручувати, звивати; плести, переплітати; мop. зсукувати ( трос); вплітати

2) розривати ( пасмо троса); розриватися, лопатися ( про пасма троса)

1) який сів на мілину; посаджений на мілину; який сидить на мілині

2) викинутий на берег; який викинувся на берег

3) без засобів до існування, у скрутному становищі

adj розм.

повністю розорений (зруйнований); що залишився без будь-яких засобів

* * *

ПРИВАТНІСТЬ ( від лат. privatus - той, що знаходиться у приватній власності, особистий, а також приватна особа - тобто така, що не займає державної посади) - один із доконечних принципів і критеріїв свободи; прояв індивідуалізації як вектора і закономірності соціально-культурного і цивілізаційного розвитку. П. в усіх сферах життя є підставою, формою і наслідком здобуття окремою людиною реальних можливостей існувати автономно, мати та оберігати свій суверенітет у царині прийняття рішень, формування і реалізації "Я-концепції" і власного життєвого проекту. Визнання П. ґрунтується на припущенні, що можуть (повинні) існувати інтереси, властиві окремому індивідові, які збігаються з інтересами інших індивідів (або спільнот). Наявність такого приватного інтересу спонукає людину до виокремлення із загалу, самореалізації і самоствердження. П. передбачає свідоме протистояння будьяким намаганням втрутитися ззовні і звузити (або звести нанівець) сферу індивідуальної свободи, позбавити особистість самої можливості вибору. Передумовою та осердям П. як важливої чесноти громадянського суспільства є особистісна гідність, визнання і повага особистістю гідності в собі та в інших. Значущість П. полягає в тому, що її наявність створює можливість для максимального розширення індивідуального простору свободи, вибору тих чи інших параметрів особистісної ідентичності поза будь-яким тиском. Потяг до П. (так само, як і потяг до спілкування, визнання іншими) вкорінений у самій "природі" людини, у її намаганні виокремитися з юрби, усамітнитися, залишитися осторонь зі своїми турботами і пристрастями. П. утворює потенційну можливість, що її завжди можна без перешкод використати (на відміну від самотності й покинутості). П. може тлумачитись як елемент і докорінна вимога індивідуалізму (в цьому розумінні П. протистоїть загальності і колективізму), але може набувати і самодостатності, виступаючи характеристикою будь-якого типу соціальності (той чи той рівень П. властивий абсолютній більшості відомих культур, через що його не можна тлумачити як надбання винятково західної культури). Первинні кроки до П. було зроблено вже за доби виникнення перших цивілізацій, коли з'явилася можливість відокремленого від інших існування у просторі (простір власної домівки), втаємничення тілесного (зокрема сексуального) життя, кристалізації феномена сорому тощо. П. поступово стверджує себе у тенденціях секуляризації свідомості і правового затвердження віротерпимості, прав і свобод людини. Серед важливих чинників, які сприяли становленню П. та її доктринальному оформленню, було виникнення ін-ту приватної власності та її правове закріплення, формування приватного права, поява і поширення статусу правосуб'єктності, обґрунтування демократичних концепцій громадянськості і ліберальних ідеологем свободи та ін В. ідповідно, намагання поставити суспільство під тотальний контроль (напр., задля реалізації якихось всеохоплюючих соціальних експериментів) завжди передбачали наступ на П., її обмеження, а то й зведення нанівець як джерела непередбачуваності і прояву свободи. Наявність П. дозволяє зберігати плідну множинність способів і стилів існування, протистоїть намаганням уніфікувати соціальне життя, позбавити його необхідної невичерпності і варіабельності (в т.ч. у формі мутацій і девіацій, маргінальних субкультур і ексцентричного "непотребу"). Негативний вимір П. проявляється у самоусуненні людини від участі у громадянських справах, втраті інтересу до громадянського життя (абсентизм), байдужому та споживацькому існуванні осторонь суспільства. Абсолютизована П. призводить до корупції, ерозії чеснот громадянськості і демократії, до егоїстичного аутизму (коли людина зосереджується на власній домівці, "здоровому способі життя", уникаючи будь-яких перевантажень і ризиків, що супроводжують активне громадянське життя). Експансія бюрократії в усі сфери життя, практика використання сучасних засобів стеження за поведінкою людини (у супермаркетах, готелях, офісах тощо) несуть загрозу виникнення нових форм тоталітаризму, що спонукає до свідомого й послідовного обстоювання цінності П.

ІНТЕРЕСИ людські - властиве людині відношення, що виражає позитивну чи негативну спрямованість її активності, діяльності, історичної творчості на пошук, вибір, використання або створення шляхів, засобів, способів, норм, соціальних інститутів, здатних задовольнити людські потреби. І.л., разом з потребами та цінностями, спонукаючи соціальний суб'єкт (особистість, групу, історичну спільноту, клас, націю, суспільство), виступають рушійною силою історичного процесу. Реалізація І.л. неможлива без їх усвідомлення, що відбувається в процесі постійного порівняння, співставлення життєвого становища певних індивідів, соціальних груп, історичних спільнот між собою. Місце і роль І.л. у процесі детермінації людської життєдіяльності зумовлене, з одного боку, тим, що задоволення потреб відбувається не тільки безпосередньо, а переважно опосередковано, через конкретно-історичні суспільні відносини. З другого боку, певна потреба може бути задоволена різними предметами (чи навпаки, один і той самий предмет може бути об'єктом кількох потреб) і, відповідно, розмаїттям способів, засобів, шляхів, які втілюються, у свою чергу, у різного роду інтересах - історичних, національних, соціальних, економічних, політичних, духовних та ін. І.л., як вибіркове ставлення до можливих способів та норм задоволення потреб, залежать не тільки від світоглядних переконань, ціннісних орієнтацій, а також від соціального становища, рівня та умов культурно-історичного розвитку соціального суб'єкта В. найбільш концентрованому вигляді переплетіння і зіткнення інтересів відбувається в сфері політики, бо саме в політичних інтересах втілюється узагальнене відношення носіїв інтересів до політичної влади, організаційно-управлінського, господарського, духовного життя суспільства. Історичний досвід засвідчує, що утвердження І. л., як правило, здійснюється у вигляді певних ідеологічних, морально-етичних концепцій, теорій, програм, які прагнуть надати інтересам даного соціального суб'єкта першочергового, а то й всезагального значення. Проте це не означає заперечення існування загальних І.л. у процесі історичного співжиття. Особливо гостро стоїть питання про їх врахування в умовах сучасної цивілізації, розвиток якої має не тільки позитивний, а й зворотний, тіньовий бік (екологічна й демографічна криза, роз'єднаність між людиною і природою, загроза нових війн, ризик самознищення людства та ін.). Класифікація І.л. може здійснюватися за допомогою таких критеріїв: за ступенем загальності (індивідуальні, групові, суспільні); за своєю спрямованістю (економічні, соціальні, політичні, духовні); за характером носія І. л. (особистісні, колективні, класові, національні, державні); за мірою усвідомлення (стихійні, теоретично обґрунтовані, програмні); за можливістю здійснення (реальні, ілюзорні, перспективні); по відношенню до традицій та тенденцій суспільно-історичного поступу (консервативні, прогресивні, реакційні) і т.ін. Результати вивчення І.л. соціальною філософією, іншими галузями гуманітарного пізнання впливають на ефективність політики держави, яка залежить від знаходження організаційно-управлінськими структурами оптимальної узгодженості індивідуальних, групових, суспільних І.л. в конкретних історичних умовах.

Маркс, Карл (1818, Трир - 1883) - нім. мислитель, суспільний діяч, засновник марксизму. Навчався у Трирській гімназії (1830 - 1835), на юридичному ф-ті Боннського (1835 - 1836) і Берлінського (1836 - 1841) ун-тів. У 1839 - 1841 рр. працював над дис. "Відмінність між натурфілософією Демокрита і натурфілософією Епікура", отримав ступінь докт. філософії. Вчення М. складається з трьох частин: філософії, політекономії, теорії соціалізму. Загальний зв'язок їх наступний. На противагу Гегелю, М. розробив власний метод - матеріалістичну діалектику і застосував її до аналізу суспільних явищ. На цьому шляху він розвинув нове їх тлумачення - матеріалістичне розуміння історії. Головний його принцип - вирішальна роль матеріального виробництва в житті суспільств, тому анатомію їх слід шукати в політичній економії, у відносинах власності і боротьбі класів як носіїв цих відносин. На відміну від попередніх епох, коли домінували сільське господарство, ремісництво, торгівля їх продуктами, за часів М. на перший план вийшла промисловість, а головними діячами історії стали капіталісти і робітничий клас. їх взаємини М. розкрив у теорії відчуження, згідно з якою капітал складається з праці, котра не оплачується, відчужується завдяки тому, що капіталісти володіють засобами виробництва, а пролетаріат їх позбавлений. На цій підставі між ними точиться класова боротьба, кінцева мета якої, за М., - знищення приватної власності, встановлення диктатури пролетаріату і створення нового, соціалістичного ладу В. цій боротьбі М. став на бік робітничого класу і заснував т. зв. науковий соціалізм. Попередні його варіанти мали утопічний характер, але упродовж всієї історії підлеглі - раби, кріпосні селяни, ремісники - боролися за більш справедливий лад. Тому тут існувала дійсна проблема, котру М. намагався розв'язати за допомогою "експропріації експропріаторів", а його опоненти - за допомогою реформ. В еволюції поглядів М. на різних стадіях домінуючими були різні частини його вчення. Спочатку такою стала філософія. Можна виділити три етапи розвитку його поглядів на неї: 1) власне антропологічний - сюди відносяться "Економічно-філософські рукописи 1844 року". Саме з приводу них "ранньому М." з боку ортодоксів робився закид в т. зв. антропологізмі, коли він знаходився під впливом Фоєрбаха і аналізував людину абстрактно. 2) Етап "філософії життя", наявний в "Німецькій ідеології" (1845 - 1846), особливо в першому її розділі, де основне поняття - "життя" та цілий спектр похідних, добре структурованих термінів: живі людські тіла як передумова історії; дійсні індивіди, їх діяльність і матеріальні умови життя; виробництво матеріального життя як перший історичний акт; виробництво життєвих засобів і самого життя людей; життєдіяльність як вираз єдності праці та існування індивідів; спосіб життя як синтез усіх зазначених моментів; критика ідеалізму за зведення живих реальних індивідів до самосвідомості. Це один з перших варіантів "філософії життя", а М. - один із засновників даної філософської течії. 3) Автентичним вченням М. стало матеріалістичне розуміння історії, перший виклад якого подано в "Німецькій ідеології", а класичне формулювання - в передмові до кн. "До критики політичної економії" (1859). Завдяки прагненням подати М. у "чистому" вигляді і максимальній незалежності від будь-яких впливів попередні форми його філософування було відсунуто в тінь і проголошено "недоліками". В загальній духовній еволюції М. антропологія і філософія життя стали нетривалими епізодами. Але їх цінність неминуща, бо людина - істота не тільки духовна, а й матеріальна, немислима без матеріального життя, і ніхто його так не відчув і не висунув на перший план, як М. Йому була притаманна особлива інтуїція, загострене бачення реального життя. Далі М. перейшов до спеціально-політекономічних досліджень, у яких живі люди перетворилися на соціальні маски чи ролі - капіталіст, робітник тощо. В "Капіталі" про особу йдеться лише остільки, оскільки вона є уособленням економічних категорій, носієм певних класових інтересів. Апогеєм економічних пошуків М. стала публікація першого тому "Капітала" (1867), а підсумком його - розкриття "історичної тенденції капіталістичного накопичення"; суть її в революційному переході від буржуазних до соціалістичних відносин. Соціалізм був висновком з економічного аналізу. Розробивши його в загальних рисах, М. доклав чимало зусиль до практичної реалізації свого соціального ідеалу: був засновником і керівником І Інтернаціоналу, підтримував Паризьку Комуну (1872) і т. ін. Особистою його метою була очікувана ним пролетарська революція, в якій він мріяв стати "Диктатором" (так називали його в колі друзів). Ця мрія не здійснилася. Натомість протягом XIX ст. в Зх Є. вропі позначилася інша тенденція - перехід від революцій до реформ як головних засобів суспільних перетворень. Теоретично вона була розроблена т. зв. реформістами - Бернштейном, Каутським та ін. Значною мірою до неї в 90-ті рр. наблизився Енгельс. Цим окреслюються історичні межі Марксового соціалізму Ф. ілософські його погляди виходять за ці межі, мають самостійне значення.

[br]

Осн. тв.: "Святе сімейство", у співавт. (1845); "Німецька ідеологія" (1845 - 1846); "Злиденність філософії"; "Комуністичний маніфест", у співавт. (1848); "Капітал". У 3 т. (1867, 1885, 1895).

ПАЦИФІЗМ ( від лат. pacificus - миротворчий) - суспільно-політична течія, етичний принцип. Основна мета і спрямованість П. - зменшення масштабів мілітаризації суспільства, а в ідеалі - скасування воєн як таких. П. виходить із невиправданості, нелюдськості і шкідливості будь-якої війни, вбачаючи у громадянській єдності (зокрема, узгодженій непокорі) шлях до обмеження мілітарних зазіхань держави. Пацифістські ідеї, настрої та поведінкові прояви можна простежити з стародавніх часів, зокрема у морально-релігійних настановах, які звеличували ненасильство і ригористичну покору обставинам без активного спротиву, але в той же час із послідовним моральним засудженням активного злочинства. Послідовного П. дотримуються окремі течії християнства (квакери, духоборці, свідки Єгови тощо). З часів Відродження гуманістична думка починає розвінчувати лицарський етос мілітарності і "життя у подвигах та звитязі" (за Еразмом Роттердамським). Утопічна думка також принципово заперечувала стан війни як такий, що суперечить розумній, суголосній людській природі та організації суспільного життя (П. загалом тяжіє до утопізму, але це не заважає філософії та ідеалу П. позитивно впливати на суспільство). Організовані рухи за мир виникають в Європі і Пн А. мериці після завершення наполеонівських війн. П. цих рухів живився здебільшого ліберальним переконанням у тому, що економічний прогрес і процвітання є неможливими в умовах війни З. годом, на рубежі XIX - XX ст., П. стає органічно притаманним анархістському та деяким відгалуженням соціалістичного руху. З поширенням практики загального військового призову (особливо за часів Першої світової війни) П. починає пов'язуватися з особистісною життєвою позицією людини, веліннями її совісті, відмовою брати до рук зброю і служити у війську (т. зв. "безумовний П."). Такого роду поведінковий П. поставив на порядок денний і зробив реальністю альтернативну військову службу, толерантне ставлення до людей, які з релігійних міркувань відмовляються від військової служби. Актуальність П. в сучасних умовах підсилюється тим, що руйнівна сила мілітарності стає за наявності засобів масового знищення смертельно небезпечною для самого існування людства.

ПОТРЕБИ - властивість усього живого, яка спонукає його до активності або викликає інші реакції завдяки відображенню надлишку, недостатності або відсутності чинників (речовини, енергії, інформації), що позитивно чи негативно впливають на життєдіяльність організму, людської особистості, соціальної групи, історичної спільноти, суспільства загалом. Задоволення існуючих та виникнення нових П. пов'язане з процесом споживання, а також з появою нових предметів П. На відміну від тварин, людина задовольняє П. не тільки завдяки пристосуванню, яке домінує на початкових стадіях її індивідуального та суспільно-історичного розвитку, а передусім завдяки створенню предметів П. на основі певного способу виробництва. Людські П. мають предметну спрямованість, якій передує т. зв. пошукова поведінка у межах ситуації, коли актуалізація та конкретизація П. стимулює пошук предметів і способів їх задоволення (таким чином утворюється конкретно-історичний механізм виникнення, функціювання і задоволення П.). Реалізація П. неможлива без адекватного усвідомлення їх, що залежить в цілому від умов та рівня культурно-історичного розвитку соціального суб'єкта. Усвідомлення предмета П. набуває форми мети; відповідно усвідомлення шляхів, способів, засобів її досягнення - форми інтересів, які спонукають людину до різноманітних видів діяльності. Умовно систему П. особи можна зобразити у вигляді ієрархії трьох найбільш загальних рівнів: існування (вітальні II.), функціювання (соціальні П.), розвитку (П. самореалізації, самоствердження, творчості). В залежності від дослідницьких завдань застосовуються різні критерії класифікації та типології П.: за походженням - природні і штучні; за суб'єктом (носієм) - П. особисті (індивідуальні), групові, колективні, класові, національні, суспільні; за об'єктом - матеріальні, духовні; за сферами діяльності - П. праці, пізнання, відпочинку, спілкування; за функціональною роллю - П. самозбереження, функціювання, розвитку, домінуючі та другорядні, сталі й ситуативні; за циклами життєдіяльності суб'єкта - добові, тижневі, місячні, річні, вікові та ін. Вивчення структури, шляхів формування та задоволення П. є необхідною передумовою політики держави в будь-якій сфері суспільного життя.